🔎Залишення позовної заяви без руху — це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб`єктивною.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.
📍До такого висновку дійшов Другий апеляційний адміністративний суд переглядаючи ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 по справі № 440/3567/23:
«У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху — це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб`єктивною.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі — ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Колегія зазначає, що якщо особа наводить аргументи, які свідчать про помилковість висновків суду, з якими пов`язувалося залишення позовної заяви без руху, суд повинен зважати на них і у разі обґрунтованості цих заперечень, виходити з того, що недолік відсутній, а тому усувати його не потрібно.
Натомість проаналізувавши підстави для залишення позовної заяви без руху, та як наслідок її повернення, предмет та підстави позову, а також доводи апелянта, колегія суддів вважає, що такі недоліки можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду, оцінені при вирішені справи по суті.
Недоліків, які перешкоджають розгляду справи по суті, і не можуть бути усунені в процесі підготовки справи до судового розгляду, судом першої інстанції не наведено.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки на виконання вимог ухвали без руху позивачем наведені підстави щодо кожного із зазначеного недоліку виявлено судом першої інстанції.
Як наслідок, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги».
📄Таким чином, оскільки на виконання вимог ухвали без руху позивачем наведені підстави щодо кожного із зазначеного недоліку виявлено судом, Суд повинен був відкрити провадження у справі.
P.S. Ця публікація підготовлена в рамках проекта що реалізується ГО “Мережа антикорупційних центрів” та фінансується Європейською Комісією. За зміст публікації несе відповідальність ГО “Мережа антикорупційних центрів”.
Свежие комментарии