У Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься понад 18 Постанов Другого апеляційного адміністративного суду, які винесені протягом 2022 року про скасування ухвал про залишення без розгляду позову, прийнятих Харківським окружним адміністративним судом.
Скасовуючи такі ухвали, Другий апеляційний адміністративний судчастіше зазначавпро те, що всупереч вимогам ст. 123 КАС України, не надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, а отже передчасно вирішено питання про залишення позову без розгляду.
Так,у Постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 р. по справі № 520/15375/21, зазначено:
«З огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим та передчасним.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що у випадку виявлення судом пропуску строку звернення до суду, як до, так і після відкриття провадження у справі, позивачу має бути забезпечене право на подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із клопотанням про його поновлення та підстав для цього, проте суд першої інстанції позбавив позивача такої можливості.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.
За стандартами Європейського суду з прав людини (надалі також — ЄСПЛ) під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.
В практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу.
Європейським судом з прав людини щодо визначення строку звернення до суду в контексті доступу до суду та забезпечення права на суд продемонстровано підхід, зокрема, викладений у рішенні по справі «Белет проти Франції», згідно з яким стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
В рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
У рішенні по справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
В той же час колегія суддів звертає увагу на частину четверту статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду».
У Постанові від 09 грудня 2022 р. по справі № 521/12240/21 Другий апеляційний адміністративний суд зазначив:
«Приймаючи ухвалу про повернення позивачу позовної заяви, суд першої інстанції, керуючись п.1 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, оскільки не надав належних доказів наявності підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо встановлених обставин справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1, 2ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду можливе у випадках: неподання заяви у визначений в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху строк; зазначення у заяві про поновлення строку звернення до суду підстав пропуску строку, які визнані неповажними.
Судом першої інстанції встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з зазначенням підстав для поновлення строку, поважності причин такого пропуску та надання доказів існування відповідних поважних причин».
https://reyestr.court.gov.ua/Review/107786935
*P.S. Ця публікація підготовлена в рамках проекта що реалізується ГО “Мережа антикорупційних центрів” та фінансується Європейською Комісією. За зміст публікації несе відповідальність ГО “ Мережа антикорупційних центрів ”.
Свежие комментарии